Пакистан — подробная информация о стране

Видео: Пакистан

Основные моменты

Пакистан возник сравнительно недавно – в 1947 году, в результате раздела Британской Индии. Однако, несмотря на то, что это совсем молодая нация, она может похвастать древней историей и богатым культурным наследием. Здесь смешались самые разные исламские, индуистские и буддийские традиции, а также элементы их многогранных культур, истоки которых появились более 5 тыс. лет назад. Сейчас жители Пакистана исповедуют ислам, который играет здесь первостепенную роль в общественной, политической и культурной жизни страны. В буквальном смысле название Пакистан переводится как «Страна чистых».

На сегодняшний день Пакистан является шестой по численности населения страной в мире, которая имеет второе по величине количество мусульманского населения после Индонезии. Кроме того Пакистан является членом развивающихся стран G33, а также членом ООН, ВТО и Содружества наций, что говорит о блестящих перспективах развития этой колоритной страны.

Климат и погода

На большей части Пакистана господствует тропический муссонный климат, а на северо-западе страны погоду формирует жаркий и влажный субтропический климат. Зимой в равнинных районах температура составляет +12…+16 °С, летом — +30…+35 °С. При этом в предгорных районах зимой нередко случаются заморозки, а летом столбик термометра зачастую поднимается до +42 °С. Ну а в высокогорных районах практически в любое время года возможны морозы (–12… – 16 °С).

Ежегодное количество осадков на равнинах составляет 100–400 мм, а в горах — 1000–1500 мм. Год условно делится на три сезона: зима (октябрь — март), лето (апрель — июнь) и дождливый сезон (июль — сентябрь).

Помимо этого на территории Пакистана нередки мощные ветра, которые летом приносят пыльные и горячие воздушные массы, а зимой — холод. Такие контрастные условия приводят к тому, что погодные условия в разных регионах страны существенно разнятся.

Наилучшее время для поездки в Пакистан зависит непосредственно от предполагаемого района.

Природа

Пакистан лежит в бассейне реки Инд, которая протекает в Центральной Азии. Южная часть страны омывается Аравийским морем, которое здесь образовало слабо изрезанные и низкие берега. Вся территория Пакистана делится на три природно-географические области. Северная часть страны занята высокогорными системами Гиндукуша, Каракорума и Хиндураджа, а также множеством нагорий и молодых горных хребтов. На западе страны тянутся не очень высокие горные хребты Иранского нагорья (Брагуч, Тобакакар, Сулеймановы горы, Сияхан, Киртхар, Белуджистанское плато, Макран и др.), между которыми лежат сухие котловины и глубокие долины. Также в этой части страны расположены пустынные районы Харан, Гармсер, Тхал и др. Восток Пакистана занимает обширная равнина реки Инд. В пределах равнины можно выделить три региона: северный Пенджаб (образован Индом и его пятью притоками), Синд(среднее и нижнее течение Инда) и пустынные районы Тар.

Естественная растительность страны неоднородна и зависит от региона. Представлена она хвойными и широколиственными лесами, а также альпийскими лугами, лесами средиземноморского типа и травянистыми кустарниками.

Достопримечательности

Пакистан является страной величественных ландшафтов, уникальных культурных традиций и гостеприимных людей. Кроме того, Пакистан признан колыбелью древнейшей цивилизации, которая оспаривала лидерство у Египта и Месопотамии, поэтому неудивительно, что здесь так много ценных исторических памятников.

Культурной столицей страны признан город Карачи. К его главным достопримечательностям относятся мавзолей Каид-и-Азам-Мазар, Мечеть Общества Национальной Защиты, Дом Медового Месяца, Собор Св. Троицы, старинный квартал Харадар, церковь Св. Андрея и зороастрийская Башня Молчания. Также к важнейшим историческим памятникам относятся археологические раскопки старинного города Мохенджодаро и Усыпальницы Чаукунди.

Город Лахор славится своей великолепной архитектурой и множеством мечетей. Здесь в первую очередь интерес представляют Лахорский форт, мечеть Бадшахи, колледж Айтчисона и сады Чаубурджи. Также примечателен древний город Хайдарабад, где о прошлых веках нам напоминают старинные кварталы, форт Шахи и старый рынок. Кроме того недалеко от города расположено самое большое озеро страны Манчар.

Еще одним обязательным для посещения городом является Мохенджодаро, возраст которого насчитывает более 4 тыс. лет. Здесь интересны старые кварталы, развалины древнего дворца и цитадели, а также большой Выставочный зал с уникальной коллекцией археологических находок. Кроме того стоит посетить город Кветта, который знаменит благодаря Национальному парку Хазарганджи-Чилтан, и город Харрапа, который считается важнейшим центром индуистской цивилизации, а также археологический центр Таксила и город святого паломничества Хасан Абдул.

Помимо этого северные области Пакистана славятся своими красивейшими дикими пейзажами с множеством пеших и водных туристических маршрутов.

Кухня

Кухня Пакистана довольно похожа на индийскую, однако ей присущи некоторые элементы ближневосточной кулинарии. Для нее характерно обилие различных приправ, всевозможных лепешек и соусов. При этом пакистанцы, как все мусульмане, не употребляют свинину.

Самой популярной закуской, которую здесь едят прямо на улице, является «самоса». Оно представляет собой жаренное на углях мясо, которое подается с салатом или заворачивается в лепешку. Также в любом ресторане и закусочной подают такие блюда как «корма» (мясное карри), «дам-пахт» (баранина с творогом), «халим» (рагу из мяса с чечевицей), котлеты «кофта», «ханди-саг» (тушеное мясо) и всевозможные шашлыки.

Кроме этого стоит отведать «бирьяни» (жареный рис с мясом) и «хир» (рисовый пудинг со специями). Кроме этого хороши местные блюда из овощей: «баинган-ка-райта» (баклажаны с йогуртом), «кима-бхали-шимла-мирч» (фаршированные перцы), «дал-палак» (шпинат с чечевицей), «каду-ка-салан» (тыква в луковом соусе) и др.

Ассортимент десертов здесь также большой: «митаи» (конфеты из сиропа, муки и молока), «райта» (сливочная паста), «фирни» (пудинг из риса), особая халва, а также всевозможные пирожные, шербеты, бисквиты и т.д. Ну а главным национальным напитком здесь является крепкий чай с молоком, кардамоном и сахаром. Кроме этого популярны кокосовое молоко, йогуртовый напиток «ласси» и сок сахарного тростника.

Употребление алкоголя в Пакистане не одобряется, однако здесь все же варят собственное пиво и «арак». Импортные горячительные напитки продаются в закрытых барах, высококлассных ресторанах и гостиницах высокого уровня.

Проживание

В Пакистане большая часть гостиниц представляет собой небольшие «гестхаузы»,которые разбросаны по всей территории страны. Стоимость размещения в таких местах зависит от их расположения, а также от количества и качества удобств и дополнительных услуг. Стоит отметить, что в таких заведениях разрешено торговаться, в результате чего первоначальную цену здесь можно существенно снизить.

Крупных отелей и гостиниц в Пакистане не слишком много. Чаще всего они представляют собой заведения 2 или 3*, с обязательным внутренним двориком и открытым бассейном. Заведения категории 4 и 5* в основном расположены в Исламабаде, Лахоре и Карачи, причем треть из них является отелями международных гостиничных операторов (Crowne Plaza, Marriott, Four Season, Holiday Inn и др.). Кроме этого некоторые высококлассные отели находятся в исторических особняках колониального периода.

Развлечения и отдых

В крупных городах Пакистана насчитывается множество культурных и развлекательных заведений (музеи, театры, клубы, парки, рестораны и т.д.), так что скучать здесь не придется. Кроме того поездку в страну можно приурочить к одному из традиционных исламских или национальных праздников, которые тут сопровождаются красочными фестивалями. Например, исламский Новый год, День Пакистана, День независимости, Ид аль-Фитр (окончание Рамадана), Ид аль-Ада (праздник жертвоприношения) и множество других.

Помимо этого правительство Пакистана поддерживает целую сеть заповедников и национальных парков, которые являются популярнейшими туристическими объектами.

К наиболее известным относятся национальный парк Айюба, национальный парк Киртхар, историко-культурный парк и заповедник Салт-Рейндж, черепаховые пляжи Хок-Бей, район Великих озер, национальный парк плато Деосаи и нижнее течение Инда, обитателем которого является уникальный слепой дельфин.

Также Пакистан является настоящим раем для любителей активных развлечений и экстрима. На севере страны сосредоточено множество высочайших вершин планеты, которые привлекают сюда поклонников треккинга и альпинизма. Также на территории Пакистана насчитывается великое множество высокогорных ледников, пригодных для сплава и рыбалки рек, а также около трех десятков лыжных и горноклиматических курортов.

Покупки

В Пакистане можно не только отдохнуть, но и сделать интересные и уникальные покупки, которые можно найти только в этой стране. Причем цены на товары здесь невысокие, поэтому приобретение сувениров тут может доставить несравненное удовольствие. В Пакистане практически во всех магазинах и, тем более, на рынках необходимо торговаться. Торг здесь принято начинать со светской беседы и чашечки чая. Затем торговцы переходят к описанию свойств своих товаров и объявлению их заведомо завышенной стоимости, ну а после этого начинается сам торг. Причем зачастую размер скидки напрямую зависит от эмоциональности и раскрепощенности покупателя, а также его вежливости и уважения к продавцу.

Самыми распространенными и популярными сувенирами из Пакистана являются великолепные ковры со всевозможными узорами.

Другой типичной покупкой, которую привозят из этой страны, стали шахматы ручной работы. Наиболее ценятся шахматы из слоновой кости, однако не менее эффектны и фигуры из яшмы, агата, оникса, опала и сандалового дерева. Еще одной оригинальной покупкой являются соляные лампы, которые, между прочим, насыщают воздух отрицательными ионами и улучшают его качество. Изготавливаются они из каменной соли, а их стоимость зависит от качества ее обработки (шлифование, резка или художественная обрубка).

Большинство магазинов и рынков работает и в воскресенье, а по пятницам и во время всех религиозных праздников они практически все закрыты.

Транспорт

Транспортная система Пакистана развита неплохо, а главное значение здесь отводится железнодорожному транспорту. Также большую роль играют внутреннее авиасообщение и автобусные перевозки. Кроме этого в стране имеется несколько морских портов, главный из них находится в Карачи. Общая протяженность автомобильных дорог составляет около 220 тыс. км, из них 60 % заасфальтировано.

Общественный транспорт имеется во всех городах и рассчитан на все слои населения. Основным транспортным средством являются автобусы, которые принадлежат как государственным, так и частным компаниям. Мини-автобусы частных компаний более удобные и быстрые, но проезд в них дороже, чем в государственных. В Карачи функционирует кольцевой метрополитен. Кроме того в городах Пакистана популярны «туки-туки», которые представляют собой небольшие мотороллеры. О стоимости проезда на таком виде транспорта необходимо договариваться непосредственно с водителем. Также во всех городах страны имеются службы такси, машины которых всегда оборудованы счетчиками. Местные жители, помимо автомобилей, зачастую передвигаются на повозках, запряженных ослами, буйволами или верблюдами.

Связь

В пределах крупных городов страны любой звонок можно совершить с многочисленных телефонов-автоматов, которые работают по карточкам предоплаты. Они имеют разный номинал и продаются в офисах телефонных компаний, магазинах и киосках. Ну а в провинции международные звонки зачастую возможны лишь из почтового отделения. Стоимость минуты переговоров с Москвой составляет от 0,7 до 0,9 $.

Сотовая связь в Пакистане развивается взрывными темпами и имеет неплохое качество покрытия. Роуминг с местными операторами доступен всем абонентам крупных российских мобильных компаний.

Интернет-кафе есть во всех больших городах, а в провинции точки доступа имеются лишь в некоторых библиотеках и офисных комплексах, а также на почте.

Безопасность

В силу нестабильной политической обстановки, правительства многих государств внесли Пакистан в список стран, которые не рекомендуемы к посещению. В первую очередь не советуется посещение пограничных областей этой нестабильной страны.

Ну а в общем, в Пакистане следует избегать мест массового скопления, сборов и демонстраций, а также объектов военной инфраструктуры. Кроме этого необходимо соблюдать стандартные правила личной безопасности: не носить с собой крупных сумм, не совершать прогулок в темное время суток, не демонстрировать дорогую технику, не принимать приглашения от незнакомцев, не обменивать валюту на улице и т.д. Визу и паспорт (либо их копии) всегда следует иметь при себе.

Бизнес-климат

На сегодняшний день Пакистан является развивающейся аграрно-индустриальной страной. Также важнейшее место в экономике и деловой жизни Пакистана занимают мелкое производство и экспорт. Промышленность здесь представлена текстильными, цементными и сахарными фабриками, а также металлургией и нефтепереработкой. Несмотря на это хронической проблемой государства остается безработица: многие пакистанцы, как квалифицированные специалисты, так и простые рабочие, вынуждены трудиться за границей.

Стоит сказать, что в последние годы правительство Пакистана начало проводить достаточно либеральную экономическую политику, например, были приватизированы некоторые крупные банки, главная телекоммуникационная компания и ряд других компаний.

Недвижимость

В Пакистане процедура приобретения недвижимости иностранцами находится в стадии государственного регулирования, которое направлено в сторону ее либерализации. На сегодняшний момент пакистанское законодательство планируют повести ряд новых реформ, которые должны повысить динамику зарубежных инвестиций в здешние жилые и коммерческие объекты.

Сегодня иностранцы, которые хотят купить недвижимость в Пакистане, чаще всего прибегают к помощи юридических и риэлтерских компаний, которые оказывают содействие в покупке любой недвижимости. В среднем стоимость небольшой квартиры среднего качества здесь составляет 65–78 тыс. $, а дома — 100–130 тыс. $.

Советы туристу

Перед поездкой в Пакистан туристам рекомендуется профилактика против тифа, малярии, желтой лихорадки, полиомиелита и холеры. Ввоз на территорию страны алкоголя, огнестрельного оружия, порнографии, спичек, наркотиков, растений, овощей и фруктов запрещен. Без выплаты таможенной пошлины разрешен ввоз 250 мл туалетной воды или духов в распакованном виде, до 200 сигарет (либо 50 сигар), а также любое количество подарков, общая стоимость которых не превышает 2000 рупий (около 21 $). Вывоз антиквариата запрещен, а для вывоза местных ковров ручной работы или других товаров, которые представляют художественную ценность, потребуется чек из магазина либо письменное заявление о приобретении данного товара на базаре.

Визовая информация

Для въезда на территорию Пакистана гражданам РФ потребуется открыть визу, тип которой зависит от непосредственно сроков и цели поездки. Она может быть краткосрочной (C) и транзитной (A и B). Наиболее распространены краткосрочные визы типа С, которые подразделяются на гостевые, туристические и деловые. Помимо этого визы бывают как однократные, так и многократные.

Заявки на получение виз оформляются в Посольстве Пакистана в Москве по адресу ул. Садовая-Кудринская, д. 17.

wikiway.com

Пакистан — Вікіпедія

Ісламська Республіка Пакистан урду اسلامی جمہوریہ پاکِستان англ. Islamic Republic of Pakistan
Девіз: «Iman, Ittehad, Nazm (Віра, Єдність, Дисципліна)»
Гімн: «Qaumi Tarana»
Столиця	Ісламабад
Найбільше місто	Карачі
Офіційні мови	урду, англійська
Форма правління	Президентська республіка
— Президент	Мамнун Хусейн
— Прем’єр-міністр	Імран Хан
Площа
— Загалом	803,940 км² (35-а)
— Внутр. води	3,1 %
Населення
— оцінка 2010	187 342 720 (6-а)
— Густота	233/км²
ВВП (ПКС)	2018 р., оцінка
— Повний	$1,202,091 трлн (24-а)
— На душу населення	$5,680
ІЛР (2018)	▲0,562 (середній) (150-а)
Валюта	Рупія (PKR)
Часовий пояс	(UTC+5)
— Літній час	(UTC+6)
Коди ISO 3166	586 / PAK / PK
Домен	.pk
Телефонний код	+92

Пакиста́н (урду پاکِستان [paːkɪsˈtaːn] — «земля чистих» ^{[джерело?]}, англ. Pakistan [ˈpækɪsˌtæn]), повна назва — Ісла́мська Респу́бліка Пакиста́н (урду اسلامی جمہوریہ پاکِستان, англ. The Islamic Republic of Pakistan), країна на півдні Азії, що простягнулася від Гімалаїв до Аравійського моря, межує на заході з Іраном, північному-заході з Афганістаном, північному сході з Китаєм, сході з Індією;

Територія сучасного Пакистану відома ще з давніх часів. Різні цивілізації та культури розвивалися й занепадали на цих землях, різні й найменування вони мали, але жодна з них не нагадувала теперішньої назви країни. А назву цю вивели поборники незалежної ісламської держави ще на початках 20 століття. Спочатку вона була символом їх переконань та боротьби за Незалежність, а згодом вона стала до душі населенню цієї території й переросла своє призначення, як окремої політичної течії, в державний символ — назву держави.

Назва Пакистан — була придумана в 1934 році Чодгарі Рахмат Алі (Choudhary Rahmat Ali), яку він опублікував у «Пакистанській декларації» брошурі «Зараз або ніколи» («Now or Never»)^[1]. Ця назва уособлює прагнення «тридцять мільйонів мусульман бути разом», які живуть на п’яти північних територіях британського Індостану — Punjab, Afghania, Kashmir, Sindh, і Balochistan«^[2].

На початку 1930 року, Чодгарі Рахмат Алі почав писати свою найвідомішу працю — про формування мусульманської нації в Індії. Він був секретарем «Пакистанського Руху» у Великій Британії на чолі з Мухаммад Аслам Хан Хаттаком (голови організації), і доктором Абдур Рахімом (віце-президент організації) і перебував здебільшого в Лондоні^[3]. Там на берегах Темзи, 28 січня 1933 року, він висловив свої ідеї в брошурі «Зараз або Ніколи, ми повинні жити або згинути назавжди?» (Now or Never; Are We to Live or Perish Forever?), яку потім й нарекли Декларацією Пакистану. Там й вперше побачила світ абревіатура з заголовних літер п’яти провінцій, що склали теперішню територію Пакистану (хоча, в самого Алі ця територія була набагато більшою, тому він був незадоволений меншою територією проголошеної держави Пакистан)^[4].

Пакистан простягається між 24 і 37 північними широтами і між 61 і 77 східною довготою та займає площу 803940 км², що робить його дев’ятою за величиною країною в Азії, а включаючи спірну територію Азад Кашмір і північні райони Кашміру, країна охоплює 880254 км². Пакистан межує з чотирма незалежними країнами: Іраном на південному-заході, Афганістаном на заході і півночі, Китаєм на північному-сході і Індією на схід, з кожною, з цих, країн є прикордонні територіальні суперечки (від значних до незначних), тому загальна довжина кордонів 7056 км, величина узагальнена. На півдні, Пакистан має 1046 кілометрів берегової лінії на Аравійському морі.

Топографічна карта Пакистану

На більшій частині країни — гори систем Гіндукушу, Гімалаїв, Іранського нагір’я. На сході і південному сході країни — рівнина в басейні річки Інд, на півдні, північному сході та північному заході — відроги Гімалаїв та гори Гіндукушу (висота до 7690 м). На заході і південному заході — гори Сулейманові, Макран та нагір’я Белуджистан. Найвища точка Пакистану знаходиться в горах Каракорум — гора К2 (Годвін-Остін) (8611 м). Це друга вершина у світі після Евересту. Клімат мусонний, на більшій частині країни — тропічний, на північному заході — субтропічний. Основна річка — Інд з притокою Паджнад.

• Площа країни: всього — 880254 км ², суша — ???, вода — ????.
• Сухопутні кордони: всього — 7056 км.
• Прикордонні країни (їх межі): Іраном — 978 км, Афганістан — 2643 км, Китай — 523 км, Індія — 2912 км.
• Берегова лінія — 1046 кілометрів.
• Висота крайнощів: найнижча точка — Індійський океан 0 м, найвища точка — K2 (колишня назва Годвін-Остін) 8611 м.
• Землекористування: орна земля — 27 %, постійні зернові культури — 1 %, пасовища — 6 %, ліси і лісові масиви — 5 %, інші землі — 61 % (станом на 1998 рік).
• Зрошувані землі — 171 100 км².

Рельєф країни[ред. | ред. код]

У межах Пакистану чітко виділяються три великі орографічні області — Індська рівнина (західна частина Індо-гангської рівнини), що її із заходу та півночі облямовують гори та височини, які належать до систем Іранського нагір’я і Гіндукушу з Гімалаями (утворилися в основному в епоху альпійського орогенезу). Індська рівнина виникла на місці великого передгірного крайового прогину.

Індська рівнина — одна з найбільших алювіальних рівнин тропічного поясу, що простягнулася від підніжжя Гімалаїв до Аравійського моря на 1200 км при ширині до 550 км. Ця рівнина виникла на місці великого передгірного крайового прогину і майже вся її територія розташована нижче 200 м та відрізняється одноманітним плоским рельєфом. В її межах розрізняють три частини: північну — Пенджаб (або П’ятиріччя), утворену Індом і його п’ятьма великими притоками, Сінд — середню і нижню течії Інду; та пустелю Тар, що знаходиться на схід від Сінду. На півночі рівнини наявні численні конуси виносу уламкового матеріалу, які порізані річками. У Сінді на межиріччях збереглися сліди давньої річкової мережі, що свідчать про більше обводнення рівнини в минулому. Дельта Інду утворена кількома діючими руслами, відмерлими естуаріями і серією стародавніх піщаних берегових валів. У пустелі Тар поширені дюни, бархани, піщані пасма в поєднанні з солончаками, такирами і солоними озерами у пониженнях. Абсолютна висота цього району від 100 до 200 метрів. З півдня пустеля обрамлена солончаковими низовинами Великого Качського Ранна, що заливається морськими припливами і під час випадання зливових опадів.

Гори Пакистану складають його другу географічну особливість, й являють собою молоді складчасті хребти, складені кристалічними сланцями, вапняками, пісковиками і конгломератами. Найбільш високі хребти розчленовані річковими долинами і ущелинами та увінчані сніговими шапками. На крайній півночі в межі Пакистану частково заходять осьові хребти Гіндукушу з вершиною Тірічмір (7690 м). На схід розташований хребет Хіндурадж, південно-західне закінчення якого відокремлено від прикордонного хребта Спінгар Хайберський проходом (1030 м) — найважливішим перевалом, який використовуються для сполучення між Пешаваром і Кабулом. На північному сході на територію Пакистану заходять західні відроги Гімалаїв. На півночі Пакистану між Індською рівниною і горами розташоване пісковикове плато Потвар з середніми висотами 300—500 м, оточене з півдня Соляні хребтом (висотою до 1500 м).

Територія Белуджистану становить його третю географічну особливість, вона охоплює всю Західну частину Пакистану, яку займають плато і гори, що являють собою південно-східне обрамлення Іранського нагір’я. Середні висоти цих гір зазвичай не перевищують 2000—2500 метрів, такі, як Сулейманові гори, що витягнулися в субмеридіональному напрямку і круто обриваються до долини річки Інд. Проте, на півночі цих гір є і більш високі окремі вершини (до 3452 м). Меридіональний хребет Кіртхар з крутими, зверненими до долини Інду схилами майже доходить до узбережжя Аравійського моря і знижується від 2440 м на півночі до 1220 м на півдні. Гори Макран, що складаються з декількох субпаралельних хребтів висотою до 2357 м, обрамляють з півдня плато Белуджистану. З півночі воно обрамоване прикордонними горами Чага, де є згаслі вулкани. Далі на північний схід простягається хребет Тобакакар (до 3149 м), у його західній частині розташований перевал Ходжак (Болан), через який проходить стратегічно важливий шлях з Кветти в Кандагар (Афганістан).

Клімат країни[ред. | ред. код]

Кліматична діаграма Карачі Кліматична діаграма Лахору Кліматична діаграма Пешавару

Пакистан перебуває в помірній субтропічній кліматичній зоні, клімат в основному напівпосушливий, але на півдні країни він таки посушливий. Його особливості характеризуються спекотним літом і прохолодною або холодною зимою, та значними коливання між крайнощами температури в конкретному районі. Ці узагальнення не повинні приховувати явні відмінності, що існують між конкретними регіонами країни, оскільки, у прибережній зоні уздовж Аравійського моря, як правило, кліматичні умови — помірні та теплі, а замерзлі засніжені хребти Каракоруму та інших гір на Крайній Півночі Пакистану вирізняються холодним кліматом увесь рік, тому вони доступні тільки для альпіністів світового рівня лише на кілька тижнів у травні та червні щороку.

Пакистан має чотири сезонні пори року: прохолодна і суха зима триває з грудня по лютий; гаряча і суха весна триває з березня по травень; літо дощове, оскільки південно-західний мусон триває з червня по вересень; а восени період мусонів відступає у жовтні та листопаді. Початок і тривалість пір року, також різниться залежно від місця розташування території (північ чи південь країни).

У низинах, середня температура самого холодного місяця січня між 12 °C і 16 °C на півдні змінюються лише вздовж узбережжя, а середньомісячна температура взимку становить до 20 °C. У літні місяці з травня по вересень (за винятком територій на більших висотах) на всій території країни нестерпно спекотно. Середня температура, як правило, близько 30 °C, а в деяких місцях можна зафіксувати навіть граничну температуру в 50 °C. Розподіл опадів вкрай нерівномірний, в загальному, вони знижуються з півночі на південь. Достатню кількість опадів отримує тільки передгір’я Гімалаїв і крайня північ Пенджабу, де їх кількість становить 1000 мм на рік. Лахор же отримує лише близько 500 мм, а в південних штатах Пенджаб і Сінд, менше ніж 200 мм на рік. Дощі випадають майже виключно під час короткого південно-західного мусону у липні і серпні, а в іншу пори року сухо.

Екстремальна сухість переважає в Белуджистані, у західних гірських районах кількість опадів навіть не доходить до 100 мм на рік. Взимку часті морози, а середня температура січня лише 10 °C. Зате влітку, тут притаманні такі ж кліматичні умови, як на рівнині Інду. Лише у висотних районах, Белуджистану спостерігається температура набагато помірніша від рівнинних територій, зрештою, й вологий тут становить від 200 до 300 мм опадів на рік. Белуджистан отримує більшу частину своїх не частих опадів у зимовий період, а в літній мусон тут випадають лише залишки від південно-західного мусону, тоді як його західні райони, захищені горами, взагалі, без дощу цієї пори року.

Високогірні долини на крайній півночі Пакистану мають зовсім відмінні, від всієї країни, кліматичні умови. Температури в діапазоні мінус не рідкісні взимку протягом всього дня. Хоча літо тепле й помірне, але такої спеки, як на долині Інду не спостерігалося. Річна кількість опадів характерна для північних Гімалаїв, становить 1500 мм на рік і змінюється в меншу сторону з півночі на захід цих місцин.

Геологія, ґрунти й корисні копалини країни[ред. | ред. код]

Пакистан у своїй геологічній будові перекриває як індійську та євразійські тектонічні плити. Де його провінції Сінд і Пенджаб лежать на північно-західній частині Індійської платформи, а Белуджистан і більша частина Північно-Західної прикордонної провінції знаходяться в межах Євразійської плити. Північні райони і провінція Азад Кашмір лежать в основному в Центральній Азії по краю Індійської плити і тому схильні до проявів руйнівних землетрусів, спричинених стиканням двох тектонічних плит.

Тектонічна карта Пакистану

Більшість території Пакистану охоплює північно-західну околицю Індійської (Індостанської) платформи та частину Середземноморського складчастого поясу. На платформі лежить східна низовинна частина країни (рівнина Інду), перекрита антропогеновими відкладами. Породи осадового чохла — палеозой, мезозой і палеоген — розкриваються тільки у Соляному хребті.

До складчастого поясу належать гірські системи західної і півної частини країни — Іранське нагір’я, Гіндукуш, Гімалаї. У західній частині — Белуджистані, що являє частину Альпійської геосинклінальної області, виділяють декілька зон зі сходу на захід: міогеосиклінальна (карбонатні відклади крейди та палеогену), евгеосинклінальна (тріас — юрські вапняки та гіпсові породи офіолітової серії крейди), зона палеоген-міоценового флішу та зона вулканітів і гранітоїдів крейди та палеогену. Складчаста область північної частини країни складена гнейсами, кристалічними сланцями і гранітами докембрію. Вздовж її північно-західного краю простягається зона флішоїдних та вулканогенних відкладів палеозою і мезозою з інтрузіями гранітів. Складчаста область обрамлена прогинами, виповненими неогеновими моласами.

Найважливіші родовища корисних копалин пов’язані з осадовими комплексами околиць платформи і складчастої області. Пакистан має розвідані запаси різних корисних копалин: нафти, вугілля, природного газу, бокситів, бариту, золота, міді, залізних руд, флюориту, марганцю, стибію, поліметалічних руд, целестину, сірки, кам’яної солі, гіпсу, магнезиту, вапняків,глин та інших копалин (в меншій мірі).

У Пакистані широко представлене ґрунтове різноманіття. На Індській рівнині широко поширені родючі алювіальні ґрунти в річкових долинах і напівпустельні сіроземи на межиріччях. У гірських районах послідовно знизу вгору змінюються каштанові, бурі лісові, субальпійські та альпійські гірські лукові і лучно-степові ґрунти. У міжгірських пониженнях Белуджистану поширені піщані пустельні ґрунти і солончаки, на півдні Сінда — солончаки, а в межах пустелі Тар — безплідні піски.

Гідрологія країни[ред. | ред. код]

Основною особливістю гідрології країни є річка Інд, головна артерія всієї території Пакистану. Назва Інд походить від «Сіндхі» — санскритського слова, що означало ще й «океан» (з якого також похідними йдуть Сінд, індус та Індія). Інд є однієї з світових великих річок, бере початок у південно-західному Тибеті лише близько 160 км на захід від його притоки Сатледжу бере свій початок річка Брахмапутра. Площа водозбору річки Інд становить майже 1 мільйон квадратних кілометрів, а всі великі річки Пакистану — Кабул (Kabul), Джгелюм (Jhelum), Ченаб (Chenab), Раві (Ravi)і Сатледж (Sutlej) — впадають у нього. Завдяки такому розлогому басейну річки, сформувалися родючі рівнини наповнені мулом, який несе в своїх водах річка Інд. Саме тому, ця область була заселена сільськогосподарськими цивілізаціями, принаймні 5000 років тому.

Верхній басейн річки Інд включає провінцію Пенджаб, у нижній басейн річки Інд починається умовно на річці Панджнад (Panjnad) (злиття східних приток Інду) і простягається на південь до узбережжя. У Пенджабі (що означає в народі «земля на п’яти водах») течуть Інд, Джгелюм, Ченаб, Раві і Сатледж, але остання, в основному протікає на індійській стороні кордону. У південній частині провінції Пенджаб, британці спробували використати водні ресурси для зрошення ще в колоніальний період, тому вони втілили проект, який згодом дістав назву Канал Колоній (Canal Colonies). Іригаційні проекти, сприяли виникненню інтенсивного господарювання, незважаючи на посушливі умови, і призвело до важливих соціальних і політичних перетворень у країні.

Пакистан має дві великі греблі: гребля Тарбела (Tarbela Dam) на річці Інд, недалеко від ранніх буддійських поселень Таксіла і гребля Манґла (Mangla) на річищі Джгелюм у Пенджабі, поблизу кордону з Азад Кашмір побудована в рамках проекту (Indus Basin Project) по впорядкуванню використання басейну річки Інд^[5][6]. Васак дамба (Warsak) побудована на річці Кабул поблизу Пешавара набагато менша. Ці дамби, разом з серією каналів і гребель побудованих ще британськими колонізаторами і розширеними уже після здобуття Незалежності, мають життєво важливе значення для національної економіки і відіграють важливу роль в заспокоєнню та нормалізації водних ресурсів у повеневий період (приміром, внаслідок повені 1992 року, було спустошено значні площі в північній гірській місцевості і рівнини Пенджабу, чого у 21 столітті вже не з устрічається). }}</refмагія є

Узбережжя та моря країни[ред. | ред. код]

Цей розділ статті ще не написано. За задумом одного з учасників Вікіпедії, тут має розташовуватися окремий розділ. Ви можете допомогти проекту, написавши цей розділ.

Флора і фауна країни[ред. | ред. код]

У північних районах Пакистану в горах пролягають хвойні й широколисті ліси та альпійські луки. Західні гори покриті середземноморськими лісами. У Пенджабі рослинність має характер трав’янисто-чагарникової напівпустелі. Дельту Інду і узбережжя Аравійського моря покривають мангрові ліси з болотами.

Див. Історія Пакистану. Земля Пакистану усипана кров’ю і потом різних народів та племен, тут зачинали й розвивалися численні світові цивілізації, тому історія цих земель давня й багатогранна.

Коротка історична хронологія:

Недавня історія[ред. | ред. код]

Незалежність від Англії отримана в 1947 році; до цього Пакистан входив до складу Індії; республіка оголошена в 1956 році. Східний Пакистан став самостійною країною Бангладеш у 1971 році. Після громадянської війни влада перейшла до Зульфікара Алі Бхутто, він був скинутий генералом Зія уль-Хаком у 1977 році і страчений в 1979 році. Агітація за проведення вільних виборів була почата Беназір Бхутто в 1986 році, вона була обрана президентом у 1988 році (звільнена від влади в 1990 році). Пакистан приєднався до Співдружності в 1989 році. Уряд Ісламського демократичного альянсу ввів закони шаріату і почав здійснювати програму приватизації в 1991 році. У 1993 році Фарух Легарі був обраний президентом, обіцяв відновити повну парламентську політичну систему. Беназір Бхутто була обрана прем’єр-міністром у 1993 році.

Державний устрій Пакистану[ред. | ред. код]

Збройні сили країни[ред. | ред. код]

Адміністративний поділ Пакистану[ред. | ред. код]

Пакистан є федерацією з чотирьох провінцій, території федеральної столиці та адміністративних районів-територій мешкання племінних груп. Крім того, уряд Пакистану фактично взяв під свою юрисдикцію західну частину спірного регіону Кашмір, організованою у вигляді двох окремих політичних утворень (Азад Кашмір і Північні території). Провінції:

1. Белуджистан (Balochistan)

2. Північно-Західна прикордонна провінція (North-West Frontier Province (NWFP))

3. Пенджаб (Punjab)

4. Сінд (Sindh)

Території:

5. Столична територія (Islamabad Capital Territory (IST))

6. Федерально керовані племінні території (Federally Administered Tribal Areas (FATA))

7. Азад Джамму і Кашмір (або просто Азад Кашмір) (Azad Jammu and Kashmir (or simply Azad Kashmir))

8. Гілгіт-Балтистан (Gilgit-Baltistan, Північні території)

Третій ярус урядового адміністрування складається з 26 округів, які у свою чергу розподілялися ще на два яруси адміністрацій — районні і тешілс (tehsils), які підпорядковувалися, безпосередньо, провінційним структурам^[7].

Внаслідок адміністративної реформи у 2001 році^[8] округи були скасовані і вступила в силу нова трирівнева система місцевого самоврядування у складі районів, тешілс і сільських спілок, з виборним органом на кожному рівні. У наш час^[коли?] в Пакистані налічується 107 районів, кожний з яких складається з декількох тешілс і сільських спілок.

Дивіться докладніше в статті Економіка Пакистану.

Промисловість[ред. | ред. код]

Пакистан — аграрна країна з промисловістю, що розвивається. Основні галузі промисловості: металообробна, машинобудівна, хімічна та нафтохімічна, харчова, текстильна, кустарні промисли.

За даними індексу економічної свободи^[9]ВВП становить $67,2 млрд. Темп зростання ВВП — 3,3 %. ВВП на душу населення — $511.

Імпорт 1997 року (нафта і нафтопродукти, промислова сировина і обладнання, олія, чай, хімікати, добрива) — $11,4 млрд. (головним чином США — 11,2 %; Японія — 7,8 %; Малайзія — 7,1 %; Саудівська Аравія — 6,7 %; ОАЕ — 6,6 %).

Експорт (бавовна, рис, риба і рибопродукти, бавовняні тканини, спортивні товари, килими, шкіра і шкіргалантерея, одяг) — $10 млрд. (головним чином США — 20,5 %; Гонконг — 7,1 %; Велика Британія — 6,9 %; Німеччина — 6,3 %; ОАЕ — 5,1 %).

Сільське господарство[ред. | ред. код]

Дивіться докладніше в статті Сільське господарство Пакистану.

Основні природні ресурси Пакистану — орна земля і вода. Приблизно 25 % землі обробляється й зрошується однією з найбільших іригаційних систем у світі. Аграрний сектор становить 23 % ВВП, задіяно 44 % робочої сили країни.

Рослинництво

Головна культура країни — пшениця (Пенджаб). 2005 року Пакистан виростив 21 591,4 тонн пшениці, це більше ніж вся Африка (20 304,5 тонн) і майже стільки, скільки вся Південна Америка (24 557,8 тонни)^[10]. Пакистан — один з найбільших у світі виробників і постачальників^[10] наступних культур:

Скотарство

Пакистан — 5-й у світі виробник і постачальник молока — 29,472 млн тонн.^[10] Скотарство привносить приблизно половину цінності в аграрному секторі, складаючи майже 11 % ВВП. Національне стадо складається з 24,2 млн голів рогатої худоби, 24,9 млн голів овець, 56,7 млн голів кіз і 800 тис. верблюдів. Сектор свійської птиці становить 530 млн птахів на рік. Воно дає щорічно 1,115 млн тонн яловичини, 0,740 млн тонн баранини, 0,416 млн тонн м’яса свійської птиці, 8,528 млрд яєць, 40,2 тис. тонн шерсті, 21,5 тис. тонн волосся і 51,2 млн шкір.

Транспорт[ред. | ред. код]

Транспорт автомобільний, залізничний, морський. Основні порти: Карачі, Касім. Розвивається повітряний транспорт. Функціонує пакистанська авіакомпанія. Карачі — великий аеропорт міжнародного значення.

Див. також: Корисні копалини Пакистану, Історія освоєння мінеральних ресурсів Пакистану, Гірнича промисловість Пакистану.

Демографія Пакистану[ред. | ред. код]

Етнічний склад країни[ред. | ред. код]

Пенджабці 44,7 %, пуштуни 15,4 %, сіндхи 14,1 %, сар’які 8,4 %, мухаджири 7,6 %, белуджі 3,6 % та ін. (6,3 %).

Мови в країні[ред. | ред. код]

Мови: урду, англійська ^[11]

Релігія в країні

uk.wikipedia.org

Пакистан. Что он для России?

Если спросить в лоб: «Пакистан – это где?», уверены, многие побегут к карте. Действительно, страна – не завсегдатай сводок новостей или глубокой аналитики. Где-то там, за горизонтом.

При упоминании государства Пакистан у большинства советских читателей сразу возникает мысль о государстве, которое активно помогало моджахедам во время советско-афганской войны. Государстве, в котором царствовали Соединенные Штаты Америки, и, соответственно, через которое шли поставки оружия и боеприпасов, которое применялось против Советской армии и афганской армии.

Кто-то вспомнит о ядерном оружии. Но в целом подавляющее большинство посчитает Пакистан не очень интересным с точки зрения не только геополитики, но и региональной политики.

Однако не все так просто.

Пакистан — одно из самых многолюдных государств мира. Он входит в десятку самых населенных стран. Население страны сегодня составляет 210 миллионов человек (по независимым оценкам). Официальные данные от правительства Пакистана несколько меньше.

И это вторая по численности населения мусульманская страна. Первая (вот вы удивлены, да?) – Индонезия.

Пакистан имеет выход в Аравийское море, то есть в Индийский океан. Граничит с Индией (на востоке), с Ираном (на западе), с Афганистаном (на северо-западе). Имеет границу через территорию штата Гилгит-Балтистан с Китаем.

Откуда он вообще взялся, Пакистан, и как получился таким?

Для полного понимания необходимо вернуться в 1947 год, когда Великобритания разделила Индию и создала новое государство. Нельзя сказать, что англичане произвели раздел бездумно. Они заложили мину под целый регион.

Будто специально в новое государство вошли самые бедные и неразвитые районы бывшей Британской Индии.

Природных ресурсов почти нет. Особенно важно было отсутствие энергетических ресурсов. Практически отсутствует промышленность. Сельское хозяйство не в силах прокормить собственное население. Среднего класса практически нет. Буржуазия по большей части торговая и никак не связанная этническими узами с большинством населения.

И весь этот букет проблем необходимо было решать. Не самое простое дело, учитывая полный контроль над экономикой иностранного капитала. Англичане совсем не хотели терять контроль над этой важной территорией, поэтому позаботились об экономическом контроле над новым государством.

Однако Пакистану все-таки удалось достигнуть определенных успехов. Из отсталой аграрной страны Пакистан превратился в аграрно-индустриальное государство.

Достигнуть таких успехов удалось, если отбросить политические заявления правительств и пиар-компании, за счет иностранных инвестиций, о которых мы поговорим отдельно. В целом это означает, что важнейшие вопросы, которые не приносят быстрой прибыли, не решены. Народ беден. Слабая медицина. Слабое образование. Да и проблему питьевой воды полностью решить не удается.

Не менее интересна и внутренняя политика Пакистана. Прежде всего интересен феномен военных переворотов.

Просто для справки: в Пакистане за столь короткую историю было 4 военных переворота. Все они инициированы начальниками штаба сухопутных войск.

Мухаммад Айюб Хан в 1958 г., Ага Мухаммад Яхья Хан в 1969 г., Мухаммад Зия ул-Хак в 1977 г. и Первез Мушарраф в 1999 г.

Мы долго думали о причине такой любви к военным. Парадокс, но причиной, по нашему мнению, является неспособность власти решать проблемы государства. Вместо решений чаще всего предлагались очередные меры по ужесточению. Примерно так же, как у нас знаменитое «затянуть пояса».

И военные перевороты были не спонтанными, а, опять же, по нашему мнению, подготовленными властью. Когда затягивать пояса уже некуда, народ примет смену власти с восторгом. А проблемы, которые так и останутся, спишет на переходный период. Какие заводы, какие поликлиники, какие школы? У нас же сейчас война с прежней властью. Подождем, пока новые разберутся с делами, и тогда…

Тут интересно посмотреть на жизнь Пакистана во времена правления военных и гражданских. Вообще, военные правили в стране примерно треть времени существования Пакистана. И в эти периоды было больше порядка. Наблюдался некоторый экономический рост. Но все элементы демократии чужды армии.

А вот в периоды правления гражданской администрации в стране процветала коррупция, наблюдался всплеск преступности, безнаказанность чиновников. Особенно наглядна ситуация в это время во внешней политике. В русском варианте внешняя политика выражалась одной пословицей: кто в лес, кто по дрова.

Почему мы столько внимания уделили смене власти в Пакистане? Потому, что без понимания причин военных переворотов сложно понять превращение бывшей территории Индии, ставшей Пакистаном, в исламское государство.

Очень часто причиной возникновения исламского государства называют «великое переселение народов» Британской Индии после появления Пакистана. Действительно, 13 миллионов человек, переходящие границу в обе стороны, выглядят внушительно.

Более того, из тех, кто переехал в Пакистан из Индии, 42% действительно были мусульманами. Тогда как индусов в Индию переселилось 58% от общего числа переселенцев. Вот такой размен.

Переселение в Пакистан, кстати, не только из Индии, воспринималось мусульманами именно как аналог переселения, которое устроил в 622 году Мухаммед из Мекки в Медину. Проще говоря, воспринималось как религиозное событие. Возможно, самое важное в жизни. Только пророк создал город-мусульманское государство, а переселенцы создавали полноценное государство!

Увы, но надежды на улучшение жизни не оправдались. Более того, демократия принесла свои плоды в виде огромного расслоения общества, в виде повышения цен на все товары и услуги, в виде пренебрежения правами человека.

В этих условиях усилились надежды на ислам как на выход из тупика. Лозунги ислама соединились с лозунгами о равенстве, справедливости, всеобщем благосостоянии. Подлинно исламское государство стало восприниматься именно как государство справедливости и счастья. Надо заметить, правительство активно поддерживало эту идею.

Основные изменения в рамках процесса исламизации государства произошли после военного переворота 1977 г. Именно Мухаммад Зия уль-Хак ввел в действия законы, которые требовали сторонники исламского государства. Фактически введена «шариатизация» страны, которая была поддержана гражданами-суннитами.

И тут взорвалась первая «мина». Введение шариата не было поддержано шиитами. Их лидеры считали, что такая «шариатизация» соответствует только взглядам суннитов и противоречит шиитским взглядам. Сунниты же восприняли непризнание шиитов как вызов исламу и пакистанской нации.

Такое противостояние не могло окончиться мирно. И кровь пролилась. Кровь шиитов. Первые жертвы были в 1986 году в Панджаб Хак Наваз Джангви. Но резня распространилась по всей стране. Однако исламское государство в Пакистане состоялось.

Очень важный вопрос — вопрос об атомной бомбе, которая есть у Пакистана. Официальная причина появления такого оружия стандартная у государств, которые имеют какие-то проблемы с соседями. Если Индия может иметь ядерное оружие, то почему Пакистан не может его иметь?

Началом разработки собственной бомбы следует считать приказ премьер-министра Пакистана Зульфикара Али Бхутто о создании Комиссии по атомной энергии (январь 1972 года). Именно тогда пакистанцы начали активно искать тех, кто поможет в создании бомбы. Понимание было найдено во Франции чуть позже.

Собственно, саму бомбу разрабатывали в Кахуте, в специально созданной лаборатории. Открыта лаборатория в июле 1976 года. Руководителем стал Абдул Кадыр Хан, который до этого работал в США.

Далее, в 1982 году был построен завод (опять же в Кахуте) по обогащению урана. Но получить оружейный уран на заводе не удалось. Это случилось позже, когда в 1995 году в городе Хушаб на АЭС запустили реактор на «тяжелой воде». Именно этот реактор дает возможность получать оружейный плутоний.

Первое испытание собственного ядерного устройства Пакистан провел в мае 1998 года. С этого момента Пакистан вошел в число стран, обладающих ядерным оружием.

В последней части статьи стоит рассказать об отношениях Пакистана с Россией.

Как и многие другие государства, Пакистан активно поддерживался Советским Союзом. Стремясь получить союзников, мы давали кредиты, помогали безвозмездно. Короче, на момент распада СССР Пакистан был должен нам 130 миллионов долларов.

Долгое время переговоры по возврату долга не приносили результатов. По-видимому, поняв бесперспективность этого, правительство России «подарило» долг «за красивые глаза».

Естественно, после такого шага отношения наладились, и правительство Пакистана выразило желание продолжать сотрудничество. Пакистан помог нам благополучно пережить «помидорную войну» с Турцией, Пакистан вообще готов поставлять нам продукцию сельского хозяйства. За деньги, естественно.

Кроме этого, Исламабад планирует закупки в России достаточно серьезных партий вертолетов и самолетов, различного вооружения и техники. Кроме этого, есть планы на закупку нашей гражданской продукции.

В целом экономические связи укрепляются, особенно в свете санкций. Пакистану это выгодно. В условиях, когда традиционные поставщики отказываются от нашего рынка, в Пакистане многие мечтают занять их место в поставках продуктов на российский рынок.

Однако перед тем, как сказать, что Пакистан интересен России как партнер и союзник, стоит серьезно задуматься.

Сегодня Пакистан – это извечный противник Индии, которая претендует на первенство в регионе и имеет хорошие отношения с Россией и США.

Но у Пакистана тоже с могущественными друзьями все в порядке. Во-первых, сегодня это Китай, который заменил «отвернувшиеся» (а по-нашему, так предавшие союзника) США, во-вторых – Саудовская Аравия, которая исправно помогает деньгами братьям-пакистанцам.

Как дружить с двумя сторонами территориального конфликта? Это головная боль для нашего руководства. И тут мы не подсказчики, но хочется заметить, что мы не умеем дружить. Нам (судя по комментариям читателей) обязательно нужно дружить против кого-то.

Здесь расклад весьма интересен.

На одной чаше весов Индия, за которой пусть и маячат США, на второй – Пакистан с Китаем и Саудовской Аравией за спиной.

Весьма интересная ситуация, особенно в свете того, что Индия и Пакистан снова готовы пустить кровь друг другу.

topwar.ru